Замість модних худі та костюмів – плитоноски та підсумки для військових, які на передовій воюють з окупантами. Таке перепрофілювання відбулося у кількох черкаських цехах – саме для того, аби щобільше українських воїнів захистити від ворожих куль та снарядів.
Слава Шевчук раніше був відомий у Черкасах як власник магазину та бренду “Customwear”. В одязі, який він створював, ходить велика кількість черкасців. Однак з початку війни дизайнерський одяг змінився на військову амуніцію – задля якої, власне, й відбулося перепрофілювання цехів. Анжеліка Музиченко, дівчина В’ячеслава, розповідає, що історія допомоги ЗСУ розпочалася ще на початку вторгнення росіян. Тоді черкащанин у перші ж дні віддав безкоштовно увесь одяг зі складів, який зміг би знадобитися на передовій.
– Спочатку ми зі Славою почали волонтерити – роздавали одяг чорного, коричневого та хакі кольорів. Віддавали й бафи, й шапки – усе, що було корисне для хлопців. Але це все закінчилося буквально за добу. І коли постало питання в тому, як далі допомагати – Слава вирішив не сподіватися на волонтерів, а сам організував і запусти виробництво військової амуніції. Він і ще один хлопець, власник цеху, перепрофілював виробництво звичайного одягу на плитоноски та підсумки, – розповідає Анжеліка.
Першу партію амуніції, яку створили, В’ячеслав оплатив з власної кишені – навіть не знаючи, якою буде вартість.
– Коли запускається виробництво якихось футболок, на це орієнтовно йде місяць – поки створиться дизайн, відбудуться усі заміри тощо. А виробництво амуніції хлопці запустили за два дні фактично. І це відбувалося в такому хаосі, що було незрозуміло, у скільки обійдеться партія, чи хтось допоможе її оплатити. Тому Слава з власної кишені спершу віддав 20 тисяч гривень, а потім ще 5. І це насправді немалі кошти – за тканину, фурнітуру, за працю швачок. І вже коли про це дізналися у соцмережах – тоді нам почали надсилати гроші, аби підтримати ініціативу. І в результаті гроші й з-за кордону надсилали, і черкащани, і з інших міст вони надходили. І завдяки цій допомозі на сьогодні працює вже три цехи, – розповідає Анжеліка Музиченко.
Для того, щоб амуніції було не лише багато, а й вона приносила користь, В’ячеславу довелося вивчити усі стандарти амуніції – починаючи від розміру кишень і закінчуючи вимогами до кольору. І перші партії віддавали насамперед бійцям у “гарячих” точках – тому що їм було найнеобхідніше. Анжеліка пригадує, що на початку телефон її хлопця був “червоний” від постійних дзвінків – тому що тоді потреба в захисті була надзвичайна.
Щодня в цехах вдається пошити близько півтори сотні плитоносок. Попит, каже дівчина, величезний – їх забирають якщо не в день пошиття, то на наступний. Відіграє роль і ціна амуніції – оскільки віддають плитоноски за собівартість.
– Ми хотіли роздавати безкоштовно амуніцію. Але коли Слава роздав увесь одяг, то прийшло розуміння: потреба є й буде. Тому ми не беремо гроші на “собі поїсти”, ні. У вартість плитоноски – вона коштує близько тисячі – входить вартість тканини, фурнітури, логістики та податки, які підприємці й зараз повинні сплачувати. Тим паче зараз, коли купуєш тканину в закупника, він рахує долар по 45 гривень. А в нас курс – по 40. грубо кажучи. Тому ця різниця теж суттєва, – пояснює Анжеліка Музиченко.
Усі небайдужі або ті, хто потребує плитоноски, можуть придбати їх онлайн – достатньо лише заповнити гугл-форму з побажаннями до форми. Там можна вказати не лише бажаний колір, а й термін, в який необхідна амуніція.
