04.07.2022

Черкаси +18°C

USD 10.63

EUR 30.53

Новини LIVEСпорт
"Люди за місяць хочуть стати такими, як ми": черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

“Люди за місяць хочуть стати такими, як ми”: черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

Юлія Ворона та Микола Сікачина у 2021 році стали одними з найбільш титулованих спортсменів України. Вони перемагали на всеукраїнських та всесвітніх чемпіонатах з бодибілдингу, а в Черкасах відомі і як зіркові тренери. Заради кар’єри їм довелося відмовитися від звичного українцям – не лише від тістечок, а й від «другого хліба». 

Микола та Юлія завжди разом – на тренуваннях у спортзалі, під час змагань і Чемпіонатів. Навіть на інтерв’ю вони разом – доповнюють один одного й підказуючи те, що забув партнер. Тож про те, які стосунки, крім спорту, пов’язують двох чемпіонів, скільки коштують їхні зіркові купальники й чому м’язи Юлії бентежать черкасців-критиканів – дізнавалися журналісти «Черкаси LIVE».

Чемпіонка світу, Чемпіонка України та переможниця міжнародного турніру Юлія Ворона розпочала спортивну кар’єру ще у 2014 році, коли займалася різними видами спорту. Каже, що в один момент зрозуміла: звичайний фітнес не дає тих результатів, які б вона хотіла бачити в собі. Тому вирішила знайти тренера й почати займатися в тренажерному залі. Коли знайшла Колю – побачила, наскільки він результативний, і відтоді розпочався їхній спільний шлях.

Натомість Микола Сікачина у професійний спорт прийшов значно раніше – ще в 1992. У 2007 він зробив остаточний крок назустріч бодібілдингу й почав готуватися сам. Згодом став тренером – для спортсменів і спортсменок. А потім з’явилася Юлія, яку він зробив найбільш титулованою ученицею і партнеркою.

Близькі стосунки та постійне перебування разом створило багато приводів для пліток – і зокрема про те, чи не пов’язані Юлія та Микола шлюбом і дітьми.

5 дітей, одна спальня і шлях через ліжко: плітки, які веселили спортсменів

"Люди за місяць хочуть стати такими, як ми": черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

Юлія Ворона каже, що вони з Миколою разом – як тренер і спортсменка.

– Для широкого загалу цього буде достатньо, бо це справді для багатьох інтрига. Найближчі знають, що між нами насправді. А щодо інформації для нерідних нам людей – вирішили так: на сцені ми готові показувати свої тіла, а особисті питання нехай лишаються особистими. Ми дозволяємо людям фантазувати й думати так, як вони хочуть, – каже Микола Сікачина.

Спортсмен додає, що інколи буває дуже цікаво послухати плітки, які про них ходять. Зазвичай обговорюють не лише взаємостосунки двох чемпіонів, а й наявність прихованих дітей.

– Особливо цікаві плітки з приводу моїх стосунків зі спортсменками. Типу якщо в нас з’являється нова співробітниця – значить, вона з’явилася через ліжко або тому, що дуже мені подобається. Але тут можу сказати відверто: мої професійні стосунки – лише професійні. І з клієнтками, і з колегами, – каже Микола Сікачина. – І теж дивували плітки про кількість наших спільних дітей. Колись на мене повісили п’ятьох – моя близька знайома колись вирішила так порозповідати, що у мене троє дітей, а в Юлі – двоє, з них і спільні є. І ми, такі собі мать і батько, тільки переглядаємося.

Психолог для спортсменки: комплекси, з якими боролася Юлія Ворона

Свого часу Юлія працювала з психологом Інною Лук’янець. Їм довелося позбуватися комплексів спортсменки – сильної, але не до кінця впевненої в собі дівчини.

– Я з психологом пропрацьовувала той момент, що зробити гарну фігуру – це одне. А от показати її, продемонструвати так, щоб не «зажиматися» – це зовсім інше. Проблема в тому, що часто ми до себе ставимося дуже скептично – дивимося на себе в дзеркало і вважаємо, що в якихось моментах «не дотягуємо» до інших. Я дивилася на спортсменів на змаганнях і думала, що мені чогось не вистачає, сама заганяла себе в куток. А коли виходимо на сцену – то насправді там зовсім інша картина. Наприклад, спортсмени навіть менш м’язові, ніж я, але вміють себе подати так, нібито вони – господарі сцени. Довелося довго працювали, щоб підняти мою самооцінку, бо як спортсменка – я вже виросла, а от прискіпливість до себе лишалася на значно нижчому рівні, – розповідає Юлія Ворона.

– Змагальна форма для жінок – купальник із бікіні, для чоловіків – плавки. Доводилося переборювати сором, щоб показати на загал тіло?

– Доводилося, але лише вперше, – каже Юлія. – Тому що для мене це було щось нове – я до перших змагань готувалася не з ціллю показати себе, а щоб змінитися, побороти смакові звички, перебороти тіло – стати на інший шлях. І коли вийшла на сцену в купальнику – було страшно, бо це відбувалося вперше з такою величезною аудиторією. Коли виходимо на пляж у купальнику – це зовсім інше. А коли ти на сцені, на тебе не лише дивляться – тебе оцінюють, багато хто критикує – це  дискомфортно. А зараз для мене купальник – вже як робоча форма.

Микола Сікачина розповідає, що не соромився показувати тіло – просто не знав, як себе подати, тому дуже хвилювався.

"Люди за місяць хочуть стати такими, як ми": черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

– Я дуже переживав, бо бодібілдинг – це робота не лише в залі. Тобто ти можеш мати форму, але потрібно вміти правильно її показати. Фізично я дотягував, мав м’язи, а психологічно мені було страшно позувати – я знав, що це складно… Але ні, я помилився. Тоді я й близько не знав, наскільки складно. Але зустрів наставника, який за три тижні вимучив мене з позуванням так, що коли я вийшов на сцену – забув і про сумніви, і про невпевненість, – каже спортсмен.

Він пригадує, що все було чудово – до моменту, доки не довелося вийти на сцену й показувати презентацію себе.

– Потрібно було самому протягом хвилини вигадувати різні пози, які тебе покажуть найкраще з усіх боків. Ти на сцені, грає музика, все має бути чітко, класно… Пам’ятаю, я чекав, доки мене покличуть на сцену для цього, і звернув увагу, що підлога труситься, а ніхто не це не звертає увагу. Опускаю голову – і бачу, що це просто піді мною тремтять дошки, я так трясусь через нерви. А після того сцена стала роботою, на якій не хвилюєшся, – згадує Микола Сікачина.

Спортсмен пригадує: з часом приходить не лише форма, а й вміння тримати себе при людях – і тому під час останніх змагань у Києві Юля змогла стати «усміхненим Термінатором на сцені». До речі, своєї фігури Юлія не соромиться – каже, що це її гордість.

– Я вже звикла до критики про мою фігуру. Кожна людина має свою думку, особисте ставлення до мене, бодібілдингу й типів фігур. Але я буду слухати лише професіоналів, які досягли в бодібілдингу більше, ніж я чи мій тренер. А якщо це звичайні люди – що ж, вони висловили свою думку, нехай, – каже бодібілдерка.

Вартість перемог: скільки коштує гардероб чемпіонів?

Юлія розповідає, що пошити купальник починаючій спортсменці можна за 2-3 тисячі гривень – достатньо знайти знайому швею, яка візьметься за такий костюм. Проте коли бікіні та ліф потрібно надягати на міжнародні змагання, його вартість збільшується в рази.

– Купальники й туфлі більшість чемпіонок замовляє за кордоном – тобто ми їх чекаємо по два, три, інколи й чотири місяці, але вони того варті. Ми маємо показати, що готові боротися за перемогу, не лише фігурою, а й зовнішнім виглядом – взуттям, макіяжем, зачіскою, купальником. Судді оцінюють цілісний жіночий образ. В плані ціни за весь образ – по-різному. Наприклад, купальник можна обшити звичайним біжутерійним камінням, а можна камінцями Сваровськи. Від цього залежить і ціна. Але завжди весь образ обходиться недешево, – каже Юлія. – Я замовила один купальник, який підходить під будь-які змагання, його орієнтовна вартість – близько 10 тисяч гривень. Але ми використовуємо його не один сезон. А біжутерія – тисячу гривень коштує, туфлі – приблизно півтори. Візаж і зачіску я роблю собі сама.

Натомість Микола Сікачина на сценічному костюмі значно економить – і зізнається, що жіночий образ у ціновій політиці в рази відрізняється від чоловічого.

– У чоловіків просто підготовка до змагань дорожча, бо підготувати Моську і Слона – різні речі. Ми жартуємо, що в мене одні й ті самі труси – на п’ять років. Враховуючи, що єдиний критерій до них – щоб вони закривали сідниці, то вони мені підходять, – жартує черкащанин.

Фуд-аскетизм, ПП-тістечка й фастфудна каторга

"Люди за місяць хочуть стати такими, як ми": черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

– У ваших соцмережах часто можна побачити солодощі. Вони не заважають спорту й дієті?

Дієтолог у нас із Юлею один і він вже став професіоналом у приготуванні ПП-солодощів. Вони не піднімають концентрацію целюлози в крові й за рахунок цього ми не терпимо дієту, а спокійно живемо, їмо правильну їжу, а солодощі органічно вписуються у таке життя. Але ми не «повернуті» на солодкому, – каже Микола Сікачина.

– Бувають розвантажувальні дні, коли дозволяєте собі фастфуд або калорійні страви?

– Поширена така думка, що такі дні потрібні спортсменам. Коли ми тільки починали, то практикували це – спочатку цілий день їли все, що хотіли, потім перейшли на пів дня, потім взагалі лишили разовий прийом такої їжі. Але в останній сезон закінчили ці експерименти, бо з’явилися ПП-солодощі. До того ж якщо зробити такий нормальний завантажувальний день, доведеться ще три дні позбуватися наслідків. Тому що кожний грам вуглеводу підтягне до себе воду й приблизно на 2-3 день ви підпухаєте.

Тим паче є психологічний момент: якщо ви стабільні й не робите такі завантажувальні-розвантажувальні дні, то не будете про фастфуд думати – і результат занять у спортзалі буде йти рівно. А якщо постійно робите такі ривки – психіка починає відчувати насилля над собою, бо тут поїли – і раптом знову «по гальмах». Тому ми робимо все так, щоб це для психіки не було каторгою. Ведемо фактично аскетичне життя, але нам це подобається, – пояснює Микола Сікачина.

Обидва спортсмени, до речі, відмовилися й від картоплі. Юля Ворона каже, що картопля-фрі їй уже навіть «не пахне».

Життя в спортзалі: скільки годин на добу спортсмени тренуються

"Люди за місяць хочуть стати такими, як ми": черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

Юлія Ворона та Микола Сікачина підраховують: за добу вони приділяють тренуванням із клієнтами понад 12 годин. Ще кілька годин – на власні тренування та підготовку.

– Вдома – тобто там, де ми живемо – ми проводимо менше часу. Коли готувалися до змагань, то фактично тут жили – приїжджали з самого ранку, а їхали додому після десятої вечора. Нас усі продавці знали – навіть в масці впізнавали, бо ми скуплялися вже об одинадцятій чи пізніше, – згадує Юлія Ворона.

Черкащани кажуть, що тренування зі спортсменами нагадує роботу з дітьми: спершу всі приходять і радіють, а потім починаються невдачі, падіння. У цей період тренеру потрібно допомогти й розрадити клієнта, поки він не зневірився у собі. Тому тренери потрібні для того, щоб вести їх крок за кроком.

– Є люди, незадоволені результатом. Але ж це від них залежить. Наприклад, запитуємо, чи не їли на ніч якесь тістечко. Клієнтка каже, що ні, а ми, тренери, бачимо, що їла. І коли перепитуємо, то зазвичай з’являється «смужка шоколаду», «булка» чи інші погрішності. Тому ми вчимо з самого початку: хочеш зробити якісно – роби правильно. На зборах теж багатьом розповідаємо, нас багато хто слухає, але чують одиниці. Лишається до помітного результату один із десяти. А кожному ми ж говоримо одне й те саме, – пояснює спортсмен.

– За який термін новенькі хочуть отримати такі ж фігури?

Юля Ворона зізнається, що зазвичай новенькі вже за місяць планують мати таку ж фігуру, як у неї чи Миколи.

– Деякі люди кажуть: я пролистала твій «Instagram», подивилася – я така ж, як і ти, тільки ти просушена, а я не просушена. А насправді між нами прірва, бо в мене – роки тренувань і десятки виступів, де зовсім інша підготовка, аніж просте тренування в залі. Тим паче зазвичай приходять люди, яким треба спершу схуднути, а вже потім працювати над тілом. Це не два й не три місяці. Інколи приходять люди з бажанням за тиждень прибрати «зайве», бо чоловік купив путівку і поїздка на море вже через тиждень. Тоді приходять і кажуть: «що хочеш – те зі мною й роби, аби схудла!». То ми, як правило, «робимо що хочемо» один день. А потім люди повертаються додому, дивляться на себе в дзеркало й думають: «та ну, і так гарна – стану під пальмами, трохи прогнусь – ніхто й не помітить», – розповідає тренер.

"Люди за місяць хочуть стати такими, як ми": черкаські спортсмени про голі дефіле й ліфчики з камінням Сваровскі

Миколу Сікачину одного разу розсмішив клієнт, який прийшов з вимогою за пів року стати таким, як сам спортсмен, але не більше.

– Каже: «Мені приблизно б таким бути, як ти, і вистачить». Я тоді думав багато чого пояснити, але просто сказав «О’кей, давай почнемо». Десь через рік він вибачився за ту фразу й сказав, що, мабуть, трохи поквапився, – згадує чемпіон.

– Що мотивує продовжувати йти до чемпіонства попри програші?

– Мотивація – це бажання та обіцянка самому собі ставати все кращим. На змаганнях, наприклад, багато чого залежить від суддів – чи тебе побачили, чи ні, як оцінили. Але одна справа – коли ти вийшов, показав себе і знаєш, що робив усе правильно останні три дні. А зовсім інше – це знати, що ти не зійшов з правильного шляху відпочатку. Це ваша впевненість. І незалежно від того, яке місце ти отримаєш, то знаєш, що зробив усе, що міг. А ще мотивує, коли дістаєш фото минулого, позаминулого року, і бачиш, що зараз ти став ще офігеннішим, ніж був. Це класно, – зізнається Микола Сікачина.

Поділитися:

Відео