04.07.2022

Черкаси +18°C

USD 10.63

EUR 30.53

КультураНовини LIVEЧеркащина
Парк-могильник і "чумні" мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку

Парк-могильник і “чумні” мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку

Зі створенням у серпні 1992 року Черкаської єпархії УПЦ на той час вже давно здичавілий Першотравневий парк перетворився на арену жорсткого протистояння сил небесних і земних. Рішення про передачу території парку у довгострокову оренду церкві було обумовлене не раптовим прозріням чиновників, а банальною неспроможністю нової влади навести лад у найпроблемнішому міському кварталі, який зажив недоброї слави невдовзі по пролетарській революції, а жив з нею ще й у 1980-ті.

Черкаський краєзнавець Борис Юхно пригадує, що згодом у приватній розмові йому зауважив місцевий посадовець, що владі було однаково, що буде на місці парку – автовокзал, магазини чи церква: “аби з очей геть. Аби Первомайка не підвищувала показники у міліцейських звітах про пограбування, зґвалтування та навіть вбивства. Церква здавалася найкращим варіантом, бо тоді вже взагалі не наш клопіт. А пізніше ще й довідалися, що колись вона там була, так що вгадали”, пригадує сказані йому слова краєзнавець.

– Чи не кожному старшому черкащанину відомо, що до революції тут був цвинтар. Коли ще наприкінці 1940-х закладали Першотравневий парк, цивілізована практика перепоховання у цьому місці була заборонена. Роботи на кладовищі велися за щільним міліцейським кордоном. Містом поповзли чутки про “специфічність” поховань. Мовляв, там чимало “чумних” могил, тож міліція стереже, щоб ніхто не заразився, – каже Борис Юхно.

Навіщо з’явилися чутки про “чумні могили”?

Парк-могильник і "чумні" мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку
Хто і коли заборонив перепоховання та навіщо у народ запустили чутки про “суцільну смертельну небезпеку”, стало зрозумілим після оприлюднення даних державної комісії з реабілітації жертв політичних репресій. Згідно з ними, упродовж лише 1937 – 1938 років у Черкасах було страчено понад 30 священослужителів та ще кількадесят вірян, які прийняли смерть разом зі своїми настоятелями. Майже всі вони були поспіхом поховані на території, яка згодом стала парком, та неподалік. Вочевидь, характерні “знахідки” не зробили б честі будівничим світлого майбутнього, та зовсім унеможливити їх не вдалося.
Спроба приховати під атракціонами й клумбами правду про переддень парку призвела до того, що 1993 року до всього цікавих учнів сусідньої школи занепокоєні педагоги почали виявляти дивні предмети: натільні хрестики, пожовклі сторінки з біблійними текстами та найстрашніше – людські останки.
Черкащанка Людмила Мех пригадує той день: кістки та череп приніс і похизувася ними її однокласник.
– То саме наш Б-клас 11 школи й хуліганив на розкопках, Юдкін Руслан приніс мені хрестики показати, а згодом і череп з кісткою в клас. То був такий особливо героїчний шик – дітей 90-х. Відповідно, вчителька в класі того шику не зрозуміла, геройства не побачила, а заявила, що всі ми – “редіски”, ласкаво кажучи, і “стуканула” на нас директору. Директор сказав, що на кістках “трупний яд” і страшна зараза, внаслідок чого клас закрила санепідемстанція і добу мила… а “технічки” драїли всю школу хлоркою. Руслан був нами обдарований і признаний героєм, бо ми день прогуляли й було нам щастя… – пригадує пані Людмила.
Парк-могильник і "чумні" мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку
Далі були подання про припинення будівельних робіт (на той час вже зводився Свято-Михайлівський собор), гучні газетні скандали, щирі спроби повернути парк у міську власність чи більше їх імітація.
Як засіб досягнення мети практикувалося викрадення або нищення будматеріалів чи інструменту, кілька разів був зламаний хрест, з якого завше розпочинають будівництво кафедрального. Собор, освячення якого бачилося священослужителям у 1995 році, відбулося аж у серпні 2002-го.
Але століття назад, у божевільний початок ХХ-их, майже на тому самому місці, де нині стоїть Свято-Михайлівський, стояла одна з дванадцяти черкаських церков. Називалася Свято-Успенська. Поруч з нею був великий цвинтар, через що, власне, й церква мала статус цвинтарної. Саме ж кладовище за звичною тоді практикою було закріплене за головним собором Черкас, Свято-Миколаївським, що знаходився неподалік теперішньої облдержадміністрації.

Розкрадені могили заможних черкащан

Парк-могильник і "чумні" мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку
Відомо, що біля Успенської церкви ховали заможних містян. І саме їхні склепи постраждали найперше.
“У смутні часи революції та післяреволюційного царства безпритульників вони мешкали в цих склепах цілими колоніями, розграбовували їх, продаючи цінні речі на барахолці. Люди боялися ходити поодинці на цвинтар, навіть міліція побоювалася босяків”, – писав вже по кількох десятиліттях від тих подій їх очевидець, черкаський краєзнавець Степан Нехорошев. Він також розповів історію кількох поховань, про які до війни знав чи не кожен тутешній.
Так, недалеко від церкви була могила мучениці Акилини, в миру Сури: дочки руськополянського єврея Ізі Лазерського. Вона покохала православного хлопця і прийняла християнську віру (тому два імені), а згодом понівечене тіло красуні знайшли у Дніпрі. Слід вивів на батька, і той нічого приховувати не став.
Ще одна людська трагедія, а відтак – і могила на солдатській, або Зацаринській частині кладовища, спонукала до зведення там церкви-меморіалу святого Георгія Побідоносця у пам’ять загиблих воїнів. Степан Нехорошев свідчить, що до початку будівництва були причетними дві австрійки – мати та наречена солдата з ворожого табору, померлого у черкаському госпіталі для полонених. Перед смертю він передав сестрам милосердя, черкащанкам Капітоліні Гукович і Марії Масловській, срібний портсигар з портретом матері та вкладеним пасмом волосся коханої. Через швейцарський Червоний хрест портсигар з листом опинився у Відні, а вже за місяць у супроводі думного Гаркавенка жінки прибули сюди.

Кладовище стало прихистком для “мічених війною”

А далі, як на 1930-ті, трапилося неминуче. Ось рядки із заяви приходської ради на той час вже просто Георгіївської привокзальної кладовищенської церкви Черкаського районного відділу культів від 27 червня 1933 року: “З того часу, як загороджено вхід до Георгієвської церкви, та частина кладовища, де церква знаходиться, стала злодійським притоном. Волоцюги перетворили її у нічліжку, позривали замки, випили вино, вкрали свічки, побили вікна. А 25 червня священик побачив там повний погром: на підлозі валялися понищені церковні речі, книги, рами з ікон…” Ще рік церква стояла пусткою, а 1934-го розібрали навіть стіни й дах: усе згодилося у господарстві “войовничих атеїстів” і просто безбожників. Свято-Успенська церква пережила молодшу, Георгієвську, лише на два роки.
На кілька повоєнних років старе кладовище стало прихистком для чисельної, утім непомітної владі, соціальної верстви “мічених війною”: калік та збожеволілих. Такі жили з милостині, нерідко ночуючи просто неба між могилами. З часом нещасних “оприділили”, і для більшості з них спеціальні заклади закритого типу стали останнім випробуванням долі.
Коли ж цвинтар зрівняли з землею, дехто із вцілілих “жителів” перебрався на Троїцьке. Казбетські старожили часто там бачили фронтовичку Олену, за чутками, офіцера медслужби. Щось там, на війні чи вже зразу після, сталося…
Парк-могильник і "чумні" мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку
– Одного разу “мертву” після поминок Олену завезли у міський морг, де, оговтавшись, вона розсадила мерців на лавах та сама сіла поміж них, а коли туди завітали патологоанатоми, зареготала… Чув цю байку давно, принаймні мертвого так просто не посадиш, але “подвигів” за Оленою справді водилося чимало. Зайшла якось в офіцерську їдальню на Ільїна, почала співати гімн СРСР і змусила усіх присутніх стати струнко, бо гімн… Пригадується розповідь однієї із колишніх працівниць місцевого Зеленгоспу, якій “пощастило” працювати на закладинах Першотравневого парку. Зацитую за чернеткою, якій вже теж років та років. “Щороку навесні кістки знаходили. Копаєш лунку, розбиваєш клумбу – раз-другий нічого, а на третій є. Інколи дівчата плакали. Ми й не здогадувалися, що усе воно чомусь так близько від поверхні. Потім вирішили алей більше не прокладати. Так їх дві й залишилося, а не п’ять, як променів у зірки”, – пригадує Борис Юхно.

“Солідні дяді” поцупили електромотор з дитячої залізниці

Парк-могильник і "чумні" мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку
“Першотравневий” відходив довго, болісно. Заростали алеї, недоумки трощили скульптури… Безслідно зникало все, що мало бодай якусь матеріальну цінність. Спочатку “приватним чином” цупили цеглу, бордюри та лавочки, потім солідні дяді потягли машинами хто електромотор з дитячої залізниці, хто граніт, хто стопи огорож.
– Крах соціалістичної ідеї призвів до загибелі матерії: естетично довершеної, гармонійної, пізнавальної, улюбленої не за зміст, а за форму. На той час вже забулася стара історія парку-цвинтаря, а тепер він вмирав ще раз. Сьогодні… Сьогодні я навіть не знаю, що це. Але попри новосвятство території, почуваюся там так, ніби бракує повітря… – зауважує краєзнавець.
Поділитися:

Відео