07.07.2022

Черкаси +24°C

USD 10.63

EUR 29.81

Live!КультураНовини LIVEЧеркащина
Родичі роздягали дівчину догола й чатували біля ліжка, або ж трощили все в хаті: деталі першої шлюбної ночі українців

Родичі роздягали дівчину догола й чатували біля ліжка, або ж трощили все в хаті: деталі першої шлюбної ночі українців

Описуючи весільні звичаї в Україні XVII століття, інженер і картограф французького походження Гійом де Боплан зазначає, що “вони такі ж дивні, як і в інших землях”.

Велике значення має цнота нареченої, яку вона повинна зберегти до шлюбу. Автор пише, що відводячи молоду до постелі, родичі молодого роздягають її догола й оглядають з усіх боків, навіть волосся, вуха, пальці на ногах, щоб переконатися, чи немає в неї голки чи шматка просоченого червоним соком паперу. І якщо знаходять подібне, зчиняється страшна буча, а як ні – вдягають молоду у білу нову сорочку, вкладають у постіль і, запнувши постіль завісою, впускають молодого. Під час здійснення шлюбного союзу весільні гості за завісою п’ють, танцюють під дуду, плещуть у долоні, розповідають дослідниці проекту “Метелики в голові”.

Родички молодого, які чатують біля постелі, відслоняють завісу, одягають молоду в нову білу сорочку, а попередня, яка містить ознаки цнотливості, демонструється гостям і є приводом для веселощів і гордості. Таку вивернуту навиворіт сорочку чіпляють на палицю і наступного дня всією юрбою з рідними та гостями носять містом, як почесний стяг, свідчення знаменитої битви, аби весь народ пересвідчився в чесності молодої й мужності молодого.

Відгуки цієї традиції, яка давно відійшла в минуле, тепер знаходять у весільних піснях, які досі ще можна почути на сільських весіллях. Як у цій, записаній у селі Орловець Городищенського району Черкаської області від Ніни Степанівни Лисак 1940 року народження:

Не бійся, матінко, не бійся,
Та в червоні чобітки взуйся,
Топчи ворогів під ноги,
Щоб нам була проста дорога.
Ой казали воріженьки-люди,
Що Ніночка недобрая буде,
А вона добра-добрісінька,
Як калина червонісінька…

Родичі роздягали дівчину догола й чатували біля ліжка, або ж трощили все в хаті: деталі першої шлюбної ночі українців

Фото: Павло Андрощук

Якщо ж на сорочці не знаходять ознаки дівоцтва, бенкет припиняється. Чоловіки кидають чарки, жінки перестають співати, присоромлені родичі молодої мусять терпіти всілякі образи. Гості б’ють посуд, перевертають все в хаті, на матір молодої чіпляють хомут і, посадивши її на почесне місце, співають найобразливіших пісень, підносять їй пити з битого черепка, дорікають, що не дбала про доччину чесність. Молодий після цього сам приймав рішення – жити йому далі з дружиною, чи виштовхати її з хати. Обравши перше, він мусить зносити усі образи, яких захочуть йому завдати. Висновок з цього французький дослідник зробив наступний: “Треба віддати належне українським дівчатам. Хоча свобода пити горілку та мед могла б привести до спокуси, але урочисте висміювання і сором, яких зазнають вони, втративши недоторканість, утримують їх від спокушання.”

Про те, як обряд комори проходив у ХІХ ст. на Бориспільщині Переяславського повіту Київської губернії, тобто через двісті років після описаного Бопланом звичаю, читаємо в записах Павла Чубинського – етнолога, фольклориста, громадського діяча і поета:

“Якщо молода знає, що вона вже грішна, то перед тим, як ведуть у комору, вставши з-за стола, каже: “Простіть, люде добрі, я грішна перед вами і перед богом, простіть, люде добрі!” А люде їй говорять: “Нехай тобі бог прощає, не ти одна в світі, по цьому люде будуть”. Після цього ведуть у комору спать, тоді там усе тихо.

Котра ж нечесна да за це й не скаже, вставши із-за стола, то молодий у коморі тоді бере нагайку, що носить він од самої суботи про всякий час, і пече її так, як тую халяву, і приговорює: “Ти б зразу призналась і од людей не воловодила! Іди, халявище, та проси людей!” Молода йде і так само просить і кланяється, як і та, що за столом призналась, а люде, як вона кланяється, кажуть: “Да ти давно б так зробила” і все те, що тій казали.

Її рідна мати жде, жде – нема звістки. Присилає свого сина, брата молодої. Брат приходить і, як узнає, що таке случилося, б’є й собі її в пику і де не попало, й каже: “Нащо ти, така-сяка, тут веретениш так”. Люде зараз підскакують і кажуть: “Годі, годі, цього вже не можна завернуть”.

Мати молодої, дізнавшись про таке, плаче і тужить. Придани, вернувшися до батька молодої, вдягають йому хомут, поганяють батогом. Потім беруть мазницю, натрушують туди сажі і обмазують ізокола хату, кричучи: “Знати, знати, де взяли халяву!”

Коли ж молода чесна, то вона мовчить. Як уведуть її в комору, зараз скидають з неї весь наряд і сережки, в косах лапають, щоб не було чого, надівають на неї білу сорочку, загадують їй розбувать молодого, а далі кладуть, укривають кожухами, ставлять в голови бога і хліб з сіллю, приказуючи: “Не лінуйтесь і людей не воловодьте”. Після цього одна сваха і дружко залишаються в коморі, інші йдуть у хату, де співають пісні.

Після того, трохи згодом, свахи уводять у комору дружбів, котрі питають: “А що, справились, молодії діти?” Тії кажуть: “Ще” або “Вже”. Якщо ще, то молодого б’ють і лають, а як вже, то молоду підводять, надівають на неї нову сорочку і шапку, загадують їй співати пісню”.

Родичі роздягали дівчину догола й чатували біля ліжка, або ж трощили все в хаті: деталі першої шлюбної ночі українців

Для кращого розуміння варто згадати, що дівоцтво і кривавий знак на сорочці молодої після першого сексу у весільному обряді називають калиною, а втрату дівоцтва – ламанням калини. З цих записів не можна також не помітити, що особисте життя кожного члена громади у наших предків було справою всієї громади.

На Бориспільщині в середині минулого століття існував звичай, за яким у понеділок біля хати молодого на найвищому дереві вивішується маякА – червона хустина, що символізує цнотливість молодої. Брати молодої при цьому намагаються її вкрасти, щоб отримати могорич з молодого.

У XX столітті обряд комори вже відійшов у минуле, тож звичай з вивішуванням червоної хустки мав більше номінальний характер.

Загалом тема втрати цноти молодою проходить через весь весільний обряд і не є частиною лише заключного його етапу. У Городищенському районі Черкаської області ще зовсім недавно, років 50 тому, запрошуючи гостей на весілля і роздаючи шишки, молода з дружками співали:

Чи була, ненько, звістка, що прийде невістка
Висока, як ялина, червона, як калина,
Ще вища за ялину, червоніша за калину.

А під час викупу молодої у її брата в хаті батьків молодої свашки того ж Городищенського району співають:

Гнися, калино, гнися,
Ти, Ніночка, не журися.
Ми калину обламаємо,
Ми Ніночку забираємо.

Читаючи тексти сороміцьких пісень, слухаючи їх у виконанні носіїв нематеріальної культурної спадщини, потрібно пам’ятати, що слова, які позначають чоловічі та жіночі статеві органи і які сьогодні є матюками, у минулому не вважалися лайливими, а були невід’ємною частиною низової мови.

Пісню, куплет якої наведений нижче, співали на сільських весіллях до другої половини XX століття в понеділок:

Ой ти, понеділку, Перевів нам дівку,
Ноги розкарячив, Чуба розкудлачив.
Ой дід, дідушок, Пошив бабі кожушок,
І пошив, і надів, І де треба поглядів.

Читайте також: Парк-могильник і “чумні” мерці в центрі Черкас: історія Першотравневого парку

Поділитися:

Відео