07.07.2022

Черкаси +20°C

USD 10.63

EUR 29.81

Новини LIVEЧеркащина
Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв’ю з черкащанином про “зуб”, який міг поставити крапку на експедиції

Українські альпіністи Микита Балабанов, В’ячеслав Полежайко та Михайло Фомін стали першими, хто дістався до вершини гори Аннапурна III. За попередні роки її намагалися підкорити англійці й навіть для наших альпіністів це сходження стало другим, проте цього разу вдалим. Попереднього разу, у 2019, троє друзів зупинилися на півдорозі до вершини через проблеми зі здоров’ям, які вилізли серед скель. Цього разу у них також з’явилася “точка відліку”, яка могла поставити крапку на меті експедиції. 

Журналістам Depo.ua один з альпіністів, черкащанин В’ячеслав Полежайко, розповів про всі складнощі історичного підйому та пригадав, як їм довелося ночувати утрьох в одній палатці, “підвішеними” над сотнями метрів.

Хто такий В’ячеслав Полежайко

Альпініст та тренер з альпінізму з Черкас, який раніше вже підіймався на найвищі вершини світу. У 2014 він із друзями пройшов гори Гімалаїв й це сходження визнали “Найкращим сходженням року”. Його гірська “заліковка” – альпкнижка – нараховує майже сотню сходжень на гори, і жодна локація не повторюється. Аннапурна ІІІ стала новим ступенем у його альпіністській кар’єрі – оскільки українська експедиція змогла першими в історії піднятися південно-східним гребнем на вершину. До них цей маршрут залишався одним з останніх невирішених завдань альпінізму в Гімалаях.

Що таке Аннапурна ІІІ

Гора в Азії, розташована в гірських масивах Гімалаїв, у Непалі. Її висота – 7555 метрів над рівнем моря, через що Аннапурна ІІІ посідає 42 місце у світі за висотою. Південно-східний гребінь Аннапурни III – красивий і дуже складний маршрут, подужати який мріяли найсильніші альпіністи світу протягом останніх 40 років. Дозвіл на підняття на неї (перміт) коштує 10 тисяч доларів з однієї особи. Ще близько 5 тисяч доларів становили додаткові витрати кожного з трьох альпіністів.

“Пілот, мабуть, думав, що ми відмовимося від своєї ідеї”

В’ячеслав пригадує: експедиція на Аннапурну III розпочалася ще з 2018 році, коли вони з друзями Микитою й Михайлом святкували день народження останнього і згадали про вершини, які не можуть підкорити альпіністи через складний маршрут. Серед них була й Аннапурна III, яку вони вирішили підкорити. Пізніше В’ячеслав пояснив: вибір впав саме на цю гору, оскільки вона естетично гарна і логічна.

Насправді раніше Аннапурну вже підкорили – у 1981 році. Проте тодішні альпіністи йшли іншим шляхом – не ризиковими скелями, якими вирішили лізти українці, а пішохідними “полями” з поселення. Натомість по південно-західному ребру ще нікому не вдавалося пройти – до В’ячеслава, Микити та Михайла.

“Взагалі відомо про три спроби піднятися на Аннапурну саме цим шляхом. До нас – у 2016 році, потім ми у 2019 році прилетіли у Західні Гімалаї, щоб звідти піти на Аннапурну. Вона третя за висотою у цьому гірському масиві. Але тоді в нас не вийшло пройти маршрут – десь на півдорозі, на висоті 6500, ми повернулися. Були й прорахунки в маршруті, й у горах почали вилазити недоліковані болячки. У мене підозрювали ангіну, а в Микити була підозра на обмороження. А знову ми повернулися у 2021 році”, – розповідає В’ячеслав.

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

В’ячеслав Полежайко відпочиває біля вертольоту, на якому друзі долетіли на висоту 4200 метрів над рівнем моря

Цього разу один з альпіністів травмувався напередодні експедиції – Микита приїхав в аеропорт із перебинтованою ногою, бо надірвав зв’язку за кілька днів до вильоту під час нічної пробіжки.

“Приїхав в аеропорт з розпухлою посинілою ногою й купою мазей і ліків. Але ми подумали, що перші дні ніяких сходжень на гори не буде, тому він зможе долікувати ногу. Це був перший ляп. Потім – уже коли ми летіли в гори – вертоліт не зміг нас підняти на потрібну висоту, яку ми просили, і пілот висадив нас на 4200 метрах. Хоча, мабуть, думав, що ми передумаємо йти на вершину після таких новин. Ми просто зрозуміли тоді, що це не критична проблема – так, доведеться походити й поносити речі до місця, де ми будемо робити базовий табір, але ми вже тут – куди відмовлятися”, – пригадує В’ячеслав.

“Палатка, засипана снігом, лягала на обличчя”: як погода змінила плани експедиції

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Червоною лінією позначено ебезпечний маршрут, який вперше подолали українські альпіністи. До цього ним не ризикували підійматися альпіністи з інших країн

Ще один ляп від долі трапився, коли компанія вже облаштувалася у наметі. Від нього альпіністи були у захваті – він забезпечував багато вільного місця і комфорт усім трьом. Проте погода почала змінюватися, а з нею – й плани експедиції.

“Акліматизація зайняла днів 15. Погода була класна і ми вирішили, що кілька днів на базі відпочинемо повноцінно, поспостерігаємо за горою й підемо на Аннапурну III. І тут починається: по прогнозу у нас було 2-3 дні снігопадів і після того прогнозували спокійну, хорошу погоду для експедиції. Моя дружина моніторила цей момент і по пейджеру відправляла повідомлення, щоб ми знали, коли орієнтовно виходити і що чекає по погоді попереду. А по факту ці кілька днів переросли в майже 5. Всі ці дні ми просто сиділи в наметі й щогодини вилазили, щоб відкопуватись від снігу. Періодично сніг припинявся й починався дощ, це все налипало на дах шатра й у результаті під час однієї жахливої ночі центральна перекладина під вагою снігу зламалася. Точніше спершу ми прокидалися через те, що снігу насипало так, що палатка двічі чи тричі лягала на обличчя під сніговою масою. А через кілька годин, коли ми спали, палатку знову засипало і перекладина зламалася, а на нас посеред ночі рухнула вся ця маса”, – розповідає В’ячеслав.

Довелося екстрено ремонтувати перекладину, а пізніше взагалі перенести табір в інше місце. Затримка через непогоду переросла наприкінці експедиції в інший нюанс – коли у команди не лишилося не лише їжі, а й питної води (сніг не можна їсти, це тільки підвищує спрагу).

“Ми чітко розрахували, скільки нам потрібно їжі для експедиції. А те, що ми затрималися в таборі, потягнуло те, що останні кілька днів ми вимушені були економити на їжі, бо її було мало – це вже коли спускалися з Аннапурни III. Хоча в таборі ми все прораховували: скільки треба продуктів, газу”, – пригадує альпініст.

“Прокидалися від того, що на нас падав шматок снігу”: альпіністський комфорт на висоті 6 тисяч метрів

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Сніговий “гриб”, яких на маршруті було кілька. Кожен доводилося вирубувати, аби пролізти вгору

Сходження розпочалося о восьмій вечора 22 жовтня. Йти вирішили вночі – тому, що в цей час легше пересуватися сніжними ділянками: сніг підмерзає, стає більш стійким, його не топить сонце, і не спекотно самим альпіністам.

До речі, нога, яку напередодні перельоту травмував Микита, давала про себе знати. Усі дні в таборі він за нею слідкував, щоби не  перевантажувати. Хоча й проблем травма не доставляла нікому, окрім Микити.

Перші кілька днів експедиція проходила спокійно – як і планували, хлопці близько 20 годин піднімались, а потім відпочивали в наметі. Про зручності у ньому В’ячеслав розповідає зі сміхом: “Туди вміщувалося два каримати, а нас троє. І найгірше було зранку, бо конденсат збирається на стінках, замерзає, і ти прокидаєшся від того, що хтось поворушився і на тебе падає шматок снігу. Ляп – і все, відчуття нижче середнього. Але альпінізм – це взагалі не дуже комфортна штука. І я коли думаю про якусь експедицію, наперед думаю: “Знову тіснява, знову палатка” – бо з Мішою ми спимо у спальнику на двох. Тому про комфорт спершу мова не йде взагалі. Але з часом більше акліматизуєшся на висоті і ніби й місця стає більше”, – пояснює альпініст.

Починали рухатися тоді, коли достатньо відпочили (за власними відчуттями) та бачили, що рельєф готовий до підйому. Тому чіткого розпланованого графіку, скільки можна відпочивати, а скільки годин йти вперед, не було. До речі, під час експедиції хлопці звикли й до гуркоту лавин – ті періодично траплялися й супроводжувалися голосним ревом. Тому скоро вони почали спостерігати за ними “як за телевізором”, пригадує В’ячеслав.

Зустріч зі скелями, які повернули В’ячеслава, Михайла й Микиту додому у 2019

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Підйом вертикальними гірськими пластинами. Під час нього листи гірської породи падали в небезпечній близості від альпіністів 

В’ячеслав розповідає, що щодня доводилося вирішувати завдання “з зірочкою”:

“Буває, що ти побачив гребінь – кінцеву точку експедиції – й ідеш до неї, принаймні бачиш рельєф. А на Аннапурні III ти нібито вершину бачиш, але рельєф абсолютно неочікуваний. Наприклад, ти ліз-ліз по скелях, і раптом нізвідки величезний сніговий “гриб”. І все – ти не розумієш, як його обійти. Ні через верх, ні знизу. І в результаті всі сніжні ділянки нам піддавалися лише завдяки лопаті, якою ми розчищали їх: стоїмо на колінах, відкопали гребінь – просунулись вперед на 30-40 сантиметрів, і знову чистимо. Рухались ми зі швидкістю 10 метрів в пів години. Взагалі бувають такі гребні, на яких ти притримуєшся за верхівку і йдеш збоку. А на підйомі на Аннапурну III з одного боку гребінь був крутий – сніг нібито збитий, але тільки станеш на нього – поїдеш вниз. А з іншого боку був більш пологий гребінь, але ситуація та сама. І страхування на снігових ділянках фактично не було – якщо на скелях можна забити страхування в якусь щілину, то на снігу є лише напарник. І якщо ти звалюєшся чи падаєш з одного боку гребню, то він відразу стрибає на інший бік”, – пояснює він.

Через кілька днів альпіністи дійшли й перейшли так звану полицю – місце, з якого вони вимушено повернулися додому у 2019. Проте точка відліку, яка повертала попередні експедиції додому, чекала їх попереду.

“Цю ділянку, на якій ми закінчили експедицію у 2019, ми пролізли вдвічі швидше. І тоді наш одяг був настільки порваний, ніби його собаки дерли – то в одному місці зачіпалися за скелю, то в іншому. Бо там така скеля, що нібито вона й тверда, але кішки (альпіністське спорядження на ноги, яке дозволяє чіплятися за скелі та лід – ред.) легко застрягали в цій скелі. У 2021 в цьому плані нічого не змінилося, але нам було легше – навіть речі лишилися цілі” Швидкість руху на таких складних ділянках була близько 100 метрів в день. І я уявляю, що думала дружина, коли я писав їй “Сьогодні пролізли 100 метрів”. Тим паче ми планували закінчити експедицію за 10-11 днів, а це був 10-й. І продуктів ми взяли на 12 днів”.

На початку експедиції рюкзак кожного альпініста важив 22-24 кілограми. Проте навчені досвідом хлопці вирішили полегшити вагу і зрізали зайві шнурування та лейбли. Під час сходження кожні 100 грамів могли відчуватися як кілограм, а разом узяті шнурування та непотрібні ярлики заважили близько пів кілограма.

“Кожен з нас про це думав, але ніхто не казав вголос”: та сама точка відліку українських альпіністів, яка зупиняла експедиції

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Той самий “зуб”, який українські альпіністи долали 5 годин. До речі, до питання, хто робив фото – усі знімки зроблено на смартфон,  в альпіністів були з собою павербанки, а в базовому таборі – портативні сонячні батареї

Кульмінаційний момент експедиції настав на висоті 6500. Це була середина маршруту – “зуб”, який зупиняв усі попередні експедиції. Цей рубіж був психологічно складним і для українців – тому що перед цим у них уже була розмова про те, що їм набридли постійні складнощі. Річ у тім, що “зубу” передувала складна ділянка, яку один з альпіністів доволі важко пройшов. Це збило настрій усіх трьох.

“Ці щоденні завдання з зірочкою настільки накопичились, що в якийсь момент ми почали здаватися – говорили більше про те, коли це все нарешті закінчиться. І якраз наступного дня ми мали дійти до “зубу”, тому відчували: з цього місця ми або йдемо вниз, або йдемо до кінця. І коли ми дійшли до гребня, зрозуміли, в чому складність: він в одному місці “падав” униз і не видно, де й чим він закінчується. Тобто зверху через карниз і снігову шапку взагалі незрозуміло, чого очікувати. І був навіть момент, коли я над цією прірвою сидів і не міг зрозуміти, як підібратися до нього. Я й ззаду намагався злізти, і передом, і пірнав туди з лопатою – але розумію, що просто не знаю. І в якийсь момент просто повертаюсь до хлопців і розвожу руками – показую, що не знаю, що робити далі.

Хлопці теж показували жести типу того, що будемо йти вниз. Але найцікавіше – те, що всі боялися вголос сказати, що все закінчилося – треба спускатися. І це, мабуть, мотивувало йти далі. І в результаті я таки зміг з’їхати в ту прірву, став на горизонтальній поверхні й зробив лопатою так звані ступені, по яких можна було зручніше спускатися. І вже коли я показав, що спуститися можна, ми всі якось по-новому вдихнули – зрозуміли, що справа буде”.

На “зуб”, протяжність якого близько 50 метрів і який не могли подолати попередні експедиції, українські альпіністи витратили близько 5 годин.

Коли сніг летить знизу вверх: погода на раніше непідкореній висоті Аннапурни III

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Момент підйому по скелях

В’ячеслав Полежайко розповідає, що погода на Аннапурні III щодня ділилася на дві різні: у першій половині було комфортно лізти вгору, натомість друга половина доби приносила туман і сніговий пил, що значно заважав.

“Характер скель такий, що ти зранку прокидаєшся і навколо ідеальна ясна погода. Але близько обіду знизу, ніби пилососом, починає затягувати всі випари, які там відбуваються. З’являються хмари, сніговий пил і туман. Останній перетворюється в конденсат – і, звісно, налипає на все, в тому числі й на тебе. І така погода була майже щодня крім 3-4 днів, зокрема й тих, коли ми вже спускалися з Анапурни”, – пригадує альпініст.

На скелях, до речі, доводилося й ночувати, інколи місця, щоб поставити намет, не вистачало, тож доводилося його фіксувати в нішах (які альпіністи викопували в снігу), а прокидатися – з конденсатом на стінах та снігом всередині. Хоча обмороження сам В’ячеслав не уникнув – коли підіймався скелями, рукавиці перетворилися в порвані шматки тканини. Незахищені руки в результаті обморозились, коли рукавиці довелося зняти. Але зрештою обійшлося, пальці відігріли.

Найскладніша технічна частина закінчилася за кілька днів – і продовжилася пішохідними полями, якими українці йшли два дні до того, як підкорити гору. А остання ночівля була на висоті 7450 метрів – буквально за 100-150 метрів до верхівки Аннапурни III.

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Сніговий пил на горі Аннапурна ІІІ

“Вітер був нереально сильний – такі пориви, що нас зносило з ніг. Ми ставали на коліна й розуміли, що зараз просто знесе. Доводилося швидко лягати, скручуватися і чекати, доки вітер вщухне. Тому що при такій швидкості навіть повітря вдихнути було неможливо – фактично вдихали сніговий пил”, – розповідає альпініст.

6 листопада близько 11-ї години дня за київським часом група наших альпіністів вийшла на Аннапурну III – маршрутом, який до того не змогла підкорити жодна експедиція.

“Чесно кажучи, неможливо словами передати емоції, коли стоїш на найвищій точці. Хотілося кричати і ридати від щастя і ми кричали і ридали”, – пригадує В’ячеслав Полежайко.

За експедицію альпіністи на трьох втратили 40 кілограмів ваги. В передостанній день в них закінчилася вода та їжа, а напередодні вони 4 дні їли по півтора батончика на день. Проте піднялися на вершину Аннапурни тим маршрутом, із якого з невдачею спускалися одні з кращих альпіністів світу. Жодна світова експедиція, що була на цьому маршруті раніше, не ризикнула повертатися. Неприступна Анапурна ІІІ підкорилася українцям В’ячеславу Полежайку, Микиті Балабанову та Михайлу Фоміну.

Українці, які першими підкорили Аннапурну III: інтерв'ю з черкащанином про "зуб", який міг поставити крапку на експедиції

Підкорювачі Аннапурни ІІІ В’ячеслав Полежайко з Черкас, Микита Балабанов – уродженець Вараша та киянин Михайло Фомін.

Поділитися:

Відео