05.07.2022

Черкаси +29°C

USD 10.63

EUR 30.58

Новини LIVE
Вулицю в Черкасах хочуть перейменувати на честь Симона Петлюри

Вулицю в Черкасах хочуть перейменувати на честь Симона Петлюри

Вулицю Василини в Черкасах пропонується перейменувати на вулицю Симона Петлюри – як відомо, відповідну пропозицію одноголосно підтримано ще  20 квітня на засіданні міської топонімічної комісії. Саме Петлюра є автором знаменитої фрази: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди».

Коментуючи пропозицію, член топонімічної комісії, доктор історичних наук, професор ЧНУ Віталій Масненко зазначив, що Петро Василина був більшовицьким партійним діячем, на початку 1920-х років брав участь у загонах, які боролися проти українських повстанців. Пізніше був першим секретарем райкому партії. До речі, сучасна вулиця Василини до 1972 року мала назву вулиця Українська.

Натомість Симон Петлюра – один з основних діячів періоду Української революції. Вороги України (більшовики — ті, хто підтримував ідеї єдиної й неподільної Росії) тривалий час після подій революції називали представників українського руху петлюрівцями, поки не з’явилося звинувачення в бандерівцях. Симон Петлюра, на честь якого пропонується перейменувати вулицю нині, був послідовним прибічником повної й безумовної державної незалежності України. Ще у квітні 1917 року, вже після падіння монархії, але ще до більшовицького перевороту, Петлюра став ініціатором й організатором проведення у білоруському Мінську Українського з’їзду фронту. Був обраний головою української фронтової ради й делегований на травневий I Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві.

Симон Петлюра бував у Черкасах. Якщо назву вулиці підтримають містяни й буде рішення міської ради, то вона буде перетинатися із вулицею Михайла Грушевського – теж відомого діяча періоду Української революції, який очолював Центральну раду.

Про життя Симона Петлюри

Вулицю в Черкасах хочуть перейменувати на честь Симона Петлюри

Симон Петлюра увійшов до Центральної Ради Українського генерального військового комітету, став Генеральним секретарем з військових справ, активно українізував армію, готуючи до боїв проти вічного ворога – Москви, від якої не очікував нічого іншого, окрім підлості у відношенні до інших народів. Цю лінію непримиренної боротьби проти ворогів української незалежності підтримував неухильно як всередині держави, так і в боях проти зовнішніх ворогів. У січні 1918 року очолив Гайдамацький кіш Слобідської України. Петлюра особисто керував штурмом захопленого більшовиками «Арсеналу», він і його гайдамаки відзначилися під час звільнення Києва і в боях на Полтавщині.

В часи правління гетьмана Скоропадського Петлюра був його послідовним політичним опонентом. А коли у листопаді 1918-го гетьман спробував зблизитися з ворожою Москвою, підписавши  «Грамоту про федерацію з Росією» – Петлюра, як Головний Отаман Військ УНР, очолив антигетьманське повстання, яке увінчалося перемогою. У грудні 1918 року влада в Україні перейшла до очолюваної Симоном Петлюрою Директорії, у складі якої, зокрема, був уродженець Черкащини Федір Швець.

Далі була тяжка постійна боротьба проти московитів, підтримуваних їхніми прибічниками в Україні. «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди», – цю фразу Симона Петлюри багато хто повторює і в наш час.

Після поразки Визвольних змагань Симон Петлюра жив у Парижі. Був визначений як ворог №1 для більшовицької Москви – і зрештою, загинув від рук вбивці, найнятого радянськими спецслужбами. 22 травня 1926 року Симону Петлюрі виповнилося 47 років. Через три дні, 25 травня, вбивця Самуїл Шварцбард, не зважаючи на перехожих, які могли постраждати, посеред паризької вулиці випустив у Петлюру сім куль. Про те, що Шварцбард був найманцем радянських спецслужб, достеменно відомо стало лише у 1954 році, коли перебіжчик з Росії, працівник КГБ Пьотр Дєрябін виступив у Конгресі США і розповів про обставини гучного замовного вбивства видатного українця.

Місце останнього спочинку Симона Петлюри – цвинтар Монпарнас в Парижі. Проте Андрій Лівицький, уродженець Черкащини, який дуже довгий час був Президентом УНР в екзилі, гаряче відстоював ідею перепоховання Головного отамана в Україні, коли та стане вільною. «Боротьба за незалежність … закінчиться лише тоді, коли золотосяйний Київ побачить рідні прапори, а свята Софія прийме до себе шляхетне тіло Незабутнього Вождя», – заявив Лівицький.

За інформацією пресслужби ЧМР

Поділитися:

Відео